Портфоліо в професійній діяльності людини

Історія портфоліо

Історія портфоліо бере свій початок у ХV-XVI ст. в країнах Західної Європи. Першими стали використовуватися його архітектори того часу, які представляли своїм замовникам вже реалізовані проекти, а також начерки нових робіт.

Дещо пізніше під терміном «портфоліо» стали називати папку з малюнками художника або альбом з фотографіями. Завдяки портфоліо замовник або будь-який бажаючий міг оцінити якість робіт автора, а також подивитися на вже реалізовані проекти. Багато фотографів і художники і в даний час активно користуються портфоліо для демонстрації своїх можливостей потенційним клієнтам.

Портфоліо також застосовувалося і в фінансовій сфері, де під цим терміном розумілося стан цінних паперів тієї чи іншої компанії. Дещо пізніше компанії взяли на озброєння досвід фотографів і стали демонструвати свої досягнення в різних областях.

У 1980 році в Сполучених Штатах Америки вперше виникла ідея застосування портфоліо в сфері освіти, звідки вона моментально поширилася по всьому світу, але найбільше поширення вона набула в Канаді, Японії та ряді європейських країн. Уже в кінці 80-х років минулого століття з'явилася безліч книг, присвячених використанню портфоліо в сфері освіти. Однак величезна кількість книг, в яких кожен автор висловлював своє бачення проблеми, призвело до того, що чіткого визначення терміна портфоліо в освіті немає до цих пір.

Таким чином, можна сказати, що вживаючи термін «портфоліо», найкраще в точності описувати, що Ви маєте на увазі, в іншому випадку слова можуть бути сприйняті в іншому контексті.

Основні функції і види портфоліо

Основний зміст портфоліо полягає в тому, щоб показати все на що здатен професіонал на практиці. Портфоліо – це спланована заздалегідь, індивідуальна добірка професійних досягнень, досьє досягнень людини – по типу самопрезентації.

Функції та цілі портфоліо:

·        Дозволяє простежити всі етапи розвитку професійної діяльності конкретної людини.

·        Дозволяє виробити певну систему, що найбільш повно характеризує людину, яка рекомендується, дозволяючи тим самим дати не тільки характеристику досягнутому, але й побачити перспективу розвитку.

·        Демонструє власні досягнення й зусилля в професійній діяльності.

·        Дозволяє іншим коротко вивчити шляхи досягнення подібних результатів.

·        Є формою цілеспрямованої системної й безперервної самооцінки й корекції результатів та досягнень.

·        Є засобом мотивації й стимулювання творчої активності.

Залежно від призначення є різні види портфоліо:

·        портфоліо досягнень ( найбільший акцент зроблено на документи, що підтверджують успіхи в діяльності);

·        тематичний портфоліо ( найбільший акцент зроблено на виконанні творчих робіт в одній або декількох сферах діяльності);

·        презентаційний портфоліо (створюється для презентацій при працевлаштуванні, вступі у навчальний заклад);

·        Комплексний портфоліо (містить у собі елементи перелічених вище портфоліо)

Технологія створення портфоліо

Основне завдання портфоліо - створення найкращого враження про вас у замовника. У першу чергу, замовників цікавлять якість, досвід, ціна і, якщо є, відгуки про вас інших замовників. Саме ці моменти і необхідно враховувати при його створенні.

·        У першу чергу, портфоліо повинне максимально розкривати ваш досвід за обраним напрямом, оскільки для роботодавця досвід роботи є одним з найголовніших показників. Якщо ви новачок в цій справі, то портфоліо повинно містити всі роботи, а якщо ви вже достатньо досвідчений виконавець та накопичили достатньо велика кількість робіт - немає чого викладати абсолютно все. У цій ситуації потрібно грамотно все продумати і опубліковувати тільки ваші найкращі роботи.

·        Слід звернути увагу на те, що портфоліо не повинно бути перевантажено посиланнями на ваші роботи без коментарів. Звичайно, розміщення вашої роботи в Інтернеті є найкращим свідченням того, що вона дійсно затребувана, але не кожного замовника сподобається зайве блукання по мережі в пошуках вашого креативу.

·        буде дуже непогано зробити застереження про те, що додаткові приклади робіт ви можете вислати на вимогу. Це дуже сподобається замовникові, оскільки ця строчка, як би, підкреслює ваше вміння вести ділові розмови, а значить - наявність досвіду. При чому, незалежно від того, скільки саме Ви можете надати додаткових робіт.

·        Дуже велику роль можуть зіграти і відгуки про вашу роботу. Тому, якщо на якомусь форумі чи сайті є позитивні відгуки про вашу роботу - не забудьте вказати це в портфоліо.

·        якщо ваші роботи публікувалися в газетах або журналах - чому б не згадати про це у вашому портфоліо.

·        якщо у вас освіта, більш-менш відноситься до вашої справи - відзначте і це. Хоча згадати необхідно про будь освіті - це значно збільшить Ваші шанси у замовленнях, тема яких якось пов'язана з Вашим освітою.

·        Обов'язково вкажіть у своєму портфоліо, що будете раді розглянути всі пропозиції і відповісте в максимально короткий термін.

·        бажано вказати в портфоліо якомога більше контактної інформації. Це зробить вас більш відкритим для замовників, адже велика кількість інформації про себе підкреслює вашу відкритість і чесність, що може зіграти велику роль при контакті з серйозними замовниками.

·        необхідно приділяти увагу кожній дрібниці, навіть незначної на ваш погляд. Наприклад, хорошим тоном вважається, якщо кандидат додає до портфоліо своє резюме.

·        Багато роботодавців звертають увагу на грамотність кандидата. І навіть при бездоганній якості представлених робіт та структурі резюме в цілому, кілька друкарських помилок або граматичних помилок можуть змусити роботодавця відмовитися від ваших послуг. Звичайно, для вас це здається ідіотизмом, але вам слід запам'ятати наступний принцип: "Хто платить - той замовляє музику". Тому, вам необхідно підлаштовуватися під вимоги конкретного замовника.

·        І запам'ятайте, що одні лише роботи не можуть говорити за вас. Не менше інформації про людину дає безпосереднє спілкування, тому якщо ви припише собі щось зайве (або вкажіть у портфоліо роботи, які ви не виконували) - то це, швидше за все, розкриється. Також, не намагайтеся багато говорити про себе і розхвалити свої роботи, оскільки це буде ознака вашого непрофесіоналізму. Ви повинні знати собі ціну, а також чітко уявляти розцінки і бажаний прибуток при виконанні вами вибраного типу робіт.

Структура портфоліо

1)  Портфоліо документів
2)  Портфоліо робіт
3)  Портфоліо відгуків
портфоліо документів(портфель сертифікованих (документованих) досягнень)

·       Інформація про автора;

·       Уявлення про результати діяльності;

·       Відображення особливостей особистості автора портфоліо.

портфоліо робіт(матеріали, що відображають основні напрями та види діяльності)

·       Опис основних форм і напрямів творчої активності;

·       Розробки.
портфоліо відгуків(характеристики відносини автора до різних видів діяльності)

·        Висновок

·        Рецензії

·       Рекомендаційні листи

·       Резюме

·       Відгук про роботу в творчому колективі

·       Рефлексія

Резюме

Резюме є головним документом людини, зайнятої пошуками роботи. У резюме коротко викладені його особисті дані, цілі, досягнення, навички й історія кар'єрного зростання. Основна мета резюме - самореклама кандидата, привернення до себе уваги роботодавця, створення позитивного враження і, звичайно ж, в результаті - запрошення на співбесіду з роботодавцем.

Правила для складання резюме

·        Резюме завжди має бути в друкованому вигляді. Для роздруківки резюме потрібно використовувати принтер високої якості (лазерний) і хороший папір.

·        Не варто використовувати при оформленні резюме різноманітність шрифтів і фарб.

·        Резюме має бути складено максимально коротко, і займати 1-2 листи.

·        Необхідно вказати своє ім'я та контактну інформацію в перших рядках резюме.

·        Якщо  направляється резюме комп'ютерним файлом, то потрібно використовувати тільки загальноприйняті форми шрифтів (Arial, Times), і не використовувати складних вбудованих таблиць і макросів, а також потрібно не забути перевірити його на наявність вірусів.

·        Не можна використовувати ксерокопії резюме, тільки його оригінал.

·        Потрібно перевірити резюме на наявність помилок будь-якого характеру.

Природоохоронні технології

Екологічний моніторинг: завдання, методи досліджень

Екологічний моніторинг — це комплексна система спостережень за станом навколишнього середовища, оцінюванням і прогнозом змін стану довкілля під впливом природних і антропогенних факторів.

 Основні завдання екологічного моніторингу:

·                           спостереження за джерелами антропогенного впливу; спостереження за факторами антропогенного впливу;

·                           спостереження за станом природного середовища й процесами, що відбуваються в ньому, під впливом факторів антропогенного впливу; оцінювання фактичного стану природного середовища;

·                           прогноз зміни стану природного середовища під впливом факторів антропогенного впливу й оцінювання прогнозованого стану природного середовища.

Слід взяти до уваги, що власне система моніторингу не включає діяльність із керування якістю середовища, а лише є джерелом інформації, необхідної для прийняття екологічно значимих розв’язань.

Екологічний моніторинг включає ланки різного рівня.

Глобальний моніторинг — на основі міжнародного співробітництва.

Контроль природного середовища здійснюється відповідно до міжнародних програм, таких як «Людина й біосфера» (МАБ), прийнятої ЮНЕСКО в 1970 p., а також програмами Міжнародного комітету з навколишнього середовища СКОПІ, ЮНЕП, що припускають створення Глобальної системи моніторингу навколишнього середовища (ГСМНС). Основне завдання — попередження природних і антропогенних змін стану природного середовища, здатних завдати економічної, моральної й соціальної шкоди людству.

Національний моніторинг — загальнодержавна система спостереження й контролю.

Завданнями глобального й національного моніторингу можуть бути, наприклад, спостереження за динамікою популяції шкідливих організмів на великих площах, облік руху охоронюваних видів рослин і тварин, можливості завдання збитків лісам, полям, водоймам.

Регіональний моніторинг — вивчення стану навколишнього середовища в межах того чи іншого регіону.

Локальний моніторинг, або імпактний,— вивчення стану навколишнього середовища в окремому населеному пункті або на підприємстві (наприклад, вивчення скидання або викидів конкретного підприємства).

 Методи екологічного моніторингу.

Для проведення моніторингу будь-якого рівня використовуються сучасні методи аналізу й контролю навколишнього середовища, які можна розділити на дві великі групи:

А: аерокосмічні.

Це система спостереження за допомогою літакових, аеростатних засобів, супутників і супутникових систем.

Б: наземні.

1. Спектральні й хімічні методи аналізу дозволяють одержувати достовірну інформацію про екологічну обстановку:

·                     якісні й кількісні методи дозволяють визначити, яка речовина та в якій кількості міститься в досліджуваній пробі;

·                     титриметричний (об’ємний) метод. У цьому виді аналізу зважування заміняється вимірюванням об’ємів як речовини, що визначається, так і реагенту, використовуваного при певному визначенні;

·                     колориметричні методи засновані на зміні відтінків кольору досліджуваного розчину залежно від концентрації;

·                     експрес-методи. До експрес-методів належать інструментальні методи, що дозволяють визначити забруднення за короткий період часу. Ці методи широко застосовуються для визначення радіаційного фону, у системі моніторингу повітряного й водного середовищ.

2. Методи біологічної індикації засновані на реакції живих організмів, чутливих до конкретних хімічних домішок. Дозволяють судити про стан навколишнього середовища за фактом зустрічі, відсутності, особливостями розвитку організмів-біоіндикаторів. Біоіндикатори — організми, присутність, кількість або особливості розвитку яких слугують показником природних процесів, антропогенних змін середовища існування:

біотестування за допомогою рослин (прикладом використання є Голландія, де такі корисні для людини рослини, як гладіолуси, тюльпани (тестоб’єкти на накопичення фторидів), італійська житня трава (тестоб’єкт на накопичення йонів важких металів), використовуються для аналізу забруднення великих площ країни);

біотестування за допомогою живих організмів:

а) тестування стану водойм у штучних умовах за допомогою таких організмів, як дафнія (рачки), п’явки (хробаки), інфузорії (найпростіші), знаходять у наш час широке застосування в багатьох країнах;

б) метод ліхеноіндикації (від латин. lichenes — лишайники) заснований на обліку кількості лишайників у міських насадженнях (парках, садах), районах великих підприємств. (Установлено однозначний зв’язок між наявністю лишайників на стовбурах дерев і «полями забруднення» повітря.);

в) факт відмирання дерев за відсутності жуків короїдів також слугує біологічним індикатором забруднення повітря або ґрунту речовинами промислового походження.

 Технологія переробки побутових відходів

Переробка відходів — одна з найактуальніших тем екології. Споживання продуктів з роками тільки підвищується, зростають темпи виробництва, разом із ними підвищується й кількість вироблених відходів. Екологічний моніторинг останніх років показує, що рівень забруднення наших міст різко підвищився. Не останню роль у цьому, як відомо, відіграє людина. Сьогодні сміття, що заповнило лісові масиви, водойми, схили, пустирі, уже не викликає здивування й стало для більшості з нас нормою життя. Ми вже не обурюємося виробами з поліетилену, що лежать на узбіччях, а тим часом на розпад одного поліетиленового пакета або пластикової пляшки припадає не один десяток років. Сміття, що потрапляє у воду, ставить під загрозу популяцію багатьох видів тварин. Будь-яка сировина, що ми споживаємо, на 97 % відсотків в остаточному підсумку перетворюється на відходи. Екосистема припускає постійний кругообіг речовин, але як бути з тими відходами, процес розкладання яких є надто тривалим?

Тверді побутові відходи (ТПВ) — це товари, що втратили споживчі властивості, найбільша частина відходів споживання. До ТПВ належать відходи, що утворюються в житлових і громадських будівлях, торговельних, видовищних, спортивних й інших підприємствах (включаючи відходи від поточного ремонту квартир), відходи від опалювальних пристроїв місцевого опалення, опале листя, що збирають на територіях подвір’їв, і великогабаритні відходи.

Тверді побутові відходи (ТПВ) можуть бути декількох видів:

·               · відходи споживання, матеріали й вироби — усе, що псується, зношується, не функціонує (побутова техніка, акумулятори, плати, проводи тощо), відходи, продукти життєдіяльності організмів, біологічні й сільськогосподарські відходи;

·               · відходи виробництва, які утворюються в результаті обробки сировини для одержання різних видів енергії, а також верстати, складні машини, устаткування на цих підприємствах. Отут і криється головна проблема для екології. Найчастіше це радіоактивні, токсичні й інші особливо небезпечні відходи;

·               · картон, папір, газети, упаковки Tetra Pak. Це найпоширеніший вид відходів у містах (до 37 % від загальної маси відходів);

·               · кухонні відходи (до 30 %), але вони не становлять проблем у переробці;

·               · синтетика, штучні матеріали (пластик, пластмаса, поліетилен) складають у ТПВ близько 5 % від загальної маси. Рециркуляції більша частина пластиків не підлягає, а також практично не піддається біологічному розкладанню;

·               · скляні й металеві відходи складають близько 3 % усієї маси ТПВ;

·               · каміння, будівельне сміття, кістки — 1-2 %;

·               · тканини — відходи виробів текстильної промисловості (до 5 %).

Папір, органічні відходи, натуральні шкіра й тканини переробляються нескладно й швидко розкладаються самостійно, а пластик, метали, синтетичні матеріали, з яких виготовлена маса предметів, що оточують людину, практично не піддаються гниттю, не розкладаються й вимагають певних витрат на переробку.

Утилізація (знешкодження) сміття й відходів — Це спеціальна обробка сміття з метою перетворення його в інертний (нейтральний) стан, що не спричиняє шкідливого впливу на екологію. Поки що людство винайшло три принципово різних шляхи утилізації сміття:

1.      організація смітників, поховання на полігонах;

2.      вторинне використання відходів (брикетування, термообробка);

3.      спалювання відходів (перетворення на засклені гранули).

Найбільш перевірений і популярний метод — поховання на смітниках — класика утилізації відходів. Але з ними тоді нічого не відбувається. У більшості держав світу саме так і відбувається. На підземних смітниках США спочиває 84 % від усього сміття країни, 90 % — в Англії, у Японії поховано 57 %. У середньому виходить 74 % від середньої кількості ТПВ у світі. Смітник, як професійне спорудження, має свої ідеальні стандарти якості. Днище смітника має бути вкрите поліетиленовою плівкою. Кожний новий шар відходів необхідно ущільнювати, накривати глиною й піском, а потім — новими шарами плівки. Спеціальний збирач знизу приймає всю рідину, яка надходить зі сміття, що зберігається. Рідина відправляється на переробку. Після заповнення котловану смітника його засипають ґрунтом, висаджують траву й розміщують зверху поле для гольфу. Така традиція існує у Великобританії й США. Зазвичай більшість світових смітників до таких стандартів не дотягують.

Спалюють сміття у Франції (35 % від загальної кількості), у Японії — 40 %. У спалюванні сміття є свої плюси: обсяг відходів можна зменшити у 2-10 разів; можна використовувати тепло від вогню; менше загрози заразити навколишнє середовище. Але дим і продукти згоряння забруднюють навколишнє середовище — це теж факт. Мінусами є те, що у такий спосіб утворюється більше шлаків, ніж від вулканічної діяльності планети. Крім того, золу також необхідно якось використовувати або зберігати. Синтетика при горінні виділяє токсичні матеріали. (Це велика проблема: діоксини спричиняють серйозні мутації, вони канцерогенні й дуже отруйні, 6-10 г діоксину є смертельними для людини.)

Обидва шляхи апробовувалися в США у 80-х pp. XX ст. З’ясувалося, що збудувати сміттєспалювальний завод зовсім не простіше, ніж організувати смітник, а за вартістю теж різниця невелика. Наприклад, середні капітальні витрати на будівництво сміттєспалювального заводу продуктивністю 500 тис. т на рік у США склали 200 млн доларів. У Росії такий завод коштував близько 100 млн доларів.

На сьогодні найбільш високотехнологічні методи утилізації ТПВ — це переробка й біотехнологія. Одним із мінусів такої технології є обов’язкове сортування сміття. Суть біотехнології: мікроорганізми розкладають органічну частину відходів у процесі ана­еробного розкладання, горючий газ (метан) є результатом обміну речовин мікроорганізмів, також утворюється компост — чудове добриво.

При сортуванні ТПВ можливе вторинне використання відходів як сировини. Наприклад, вторинне використання паперової макулатури зменшує витрати сировини, заощаджує паливо. Приклади плюсів вторинного використання відходів: 1 млн.т макулатури збереже 60 га лісів від вирубування, перероблена пластмаса підійде для виробництва поруччя або огородження. У Японії на переробленій макулатурі друкують понад 65 % періодики.

 Це цікаво

1. Про що нам розповість маркування?

 «Der Grüne Punkt».

«Зелена крапка». З 1990 року ставиться на пакувальних матеріалах і означає, що компанія-виробник надає гарантію прийому і вторинної переробки маркірованого пакувального матеріалу. Використовується в Німеччині, Франції, Бельгії, Ірландії, Люксембурзі, Австрії, Іспанії, Португалії й інших країнах.

2. Останні розробки у галузі переробки побутових відходів

Учені з Нідерландів представили останні розробки у сфері переробки відходів — поліпшену технологію, що без попереднього сортування, у рамках однієї системи, розподіляє й очищає всі відходи, які туди надходять, до первісної сировини. Система повністю переробляє всі види відходів (медичні, побутові, технічні) у закритому циклі, без залишку. Сировина повністю очищається від домішок (шкідливих речовин, барвників тощо), пакується й може бути використана вдруге. При цьому система є екологічно нейтральною.

3. У Києві співтовариство «Соціально відповідальний бізнес» впроваджує в українських офісах програму «Клуб A4», спрямовану на зменшення кількості паперових відходів. Ідея полягає в тому, щоб усі зацікавлені організації могли регулярно віддавати на переробку паперові й картонні відходи зі своїх офісів. Для цього їм надають спеціальні контейнери, а згодом безкоштовно вивозять всі непотрібні папери, з яких виготовлять пакувальні матеріали. Уже понад 50 офісів погодилися взяти участь у програмі. Контейнери установили в офісах агентств ООН, деяких посольств, екологічних організацій і в освітніх установах.

 Сучасні технології безвідхідного виробництва продукції

Безвідхідна технологія — це такий метод виробництва продукції, коли вся сировина й енергія використовуються найбільш раціонально й комплексно в циклі: сировинні ресурси — виробництво — споживання — вторинні ресурси,— і будь-які впливи на навколишнє середовище не порушують її нормального функціонування.

Це формулювання не слід сприймати абсолютно, тобто не слід вважати, що виробництво можливе без відходів. Уявити собі абсолютно безвідхідне виробництво просто неможливо, такого й у природі не існує. Проте відходи не мають порушувати нормального функціонування природних систем. Інакше кажучи, ми зобов’язані виробити критерії непорушеного стану природи. Створення безвідхідних виробництв належить до досить складного й тривалого процесу, проміжним етапом якого є маловідхідне виробництво. Під маловідхідним виробництвом слід розуміти таке виробництво, результати якого, впливаючи на навколишнє середовище не перевищують рівня, припустимого санітарно-гігієнічними нормами. При цьому з технічних, економічних, організаційних або інших причин частина сировини й матеріалів може переходити у відходи й направлятися на тривале зберігання або поховання.

На сучасному етапі економічного розвитку є нагальною необхідність переходу до замкнутих систем виробництва, що припускає можливо більшу вбудованість виробничих процесів у загальний кругообіг речовин у природі.

При замкнутій системі виробництво організовується, спираючись на такі фундаментальні принципи:

·         можливе більш повне використання вихідної природної речовини;

·         можливе більш повне використання відходів (регенерація відходів і перетворення їх у вихідну сировину для наступних щаблів виробництва);

·         створення кінцевих продуктів виробництва з такими властивостями, щоб використовувані відходи виробництва й споживання могли бути асимільовані екологічними системами.

Глобальні проблеми людства

Глобальні проблеми людства — це проблеми, що стосуються всього людства, взаємин між країнами світового співтовариства, відносин між суспільством і природою, питань спільного розв’язання проблеми ресурсозабезпеченності.

Розрізняють такі глобальні проблеми:

Демографічна проблема породжена швидким зростанням кількості населення в країнах, що розвиваються. Ці країни внаслідок своєї економічної, соціальної й культурної відсталості найменше здатні забезпечити своє населення, що подвоюється кожні 20- 30 років, продовольством, а також іншими матеріальними благами, дати хоча б елементарну освіту підростаючому поколінню й надати роботу населенню в працездатному віці. Крім того, швидке зростання кількості населення супроводжується специфічними проблемами, однією з яких є зміна його вікової структури: частка дітей до 15 років протягом останніх трьох десятиліть збільшилася в більшості країн, що розвиваються, до 40-50 % їхнього населення. У результаті значно зросло економічне навантаження непрацездатного населення на працездатне, котре нині в цих країнах майже в 1,5 разу перевищує відповідний показник у промислово розвинених країнах. А з урахуванням більш низької загальної зайнятості працездатного населення в країнах, що розвиваються, і величезного відносного аграрного перенаселення в більшості з них працездатне населення зазнає фактично ще більш значного економічного перевантаження. Таким чином, потенційна небезпека сучасної демографічної ситуації полягає не просто й не стільки в тому, що в майбутні два десятиліття населення земної кулі збільшиться майже в 1,5 разу, скільки в тому, що з’явиться новий мільярд голодуючих, мільярд людей у містах, що не знаходять застосування своїй праці, півтора мільярда знедолених людей, які живуть за «рисою бідності». Таке положення було б здатне викликати глибокі економічні, соціальні й політичні потрясіння як усередині окремих країн, так і на міжнародній арені.

Розв’язання цієї глобальної проблеми впирається в складний комплекс соціально-економічних завдань сучасності (регулювання стрімкого зростання кількості населення, подолання розриву в розвитку між багатими й бідними країнами, усунення вбогості, голоду й неграмотності; необхідність перемоги над старінням людини, а також радикального подовження життя людей; проблема онкологічних, серцево-судинних захворювань і СНІДу).

За даними 00Н, при задоволенні запитів, що відповідають сучасному західному суспільству, сировини й енергії вистачить тільки на 1 млрд людей, саме на населення США, Західної Європи й Японії. Тому ці країни стали називати «золотим мільярдом». Решта населення Землі перебувають за бортом «золотого мільярда». Але якби воно зуміло дійти в зростанні споживання мінеральних ресурсів до рівня США, то відомі запаси нафти виснажилися б за 7 років, природного газу — за 5 років, вугілля — за 18 років. Залишається сподіватися на нові технології, але всі вони здатні до ефективних результатів при стабільній, а не такій, що подвоюється кожні кілька десятків років, кількості населення.

Екологічна проблема пов’язана з руйнуванням природного середовища. Вона постала дуже гостро, тому що людина все більше й більше втручається в природу, забуваючи про необхідність підтримувати в ній біологічну рівновагу. Екологічна проблема — глобальна проблема людства, що виникла з початком індустріальної діяльності людства й особливо загострилася в другій половині XX ст. Крім індустріалізації, поглибленню екологічної проблеми сприяли ядерні випробування, проведені в трьох середовищах географічної оболонки Землі (повітря, вода, земля). Екологічна проблема багатогранна, оскільки вона виявляється практично в усіх галузях діяльності людини.

До екологічної проблеми належить:

·        · скорочення площі лісів у помірному й тропічному поясах, наслідком чого є скорочення джерел надходження кисню в атмосферу;

·        · спустелення територій у результаті нераціональної господарської діяльності; зменшення біологічної розмаїтості рослин і тварин Землі через руйнування середовища їхнього перебування тощо;

·        · водна й вітрова ерозія ґрунту зменшує площу ріллі, знижує родючість ґрунту, утрудняє обробку полів, руйнує дороги та інші спорудження, замулює канали й водоймища; машинна деградація ґрунтів під впливом руху тракторів і впливів сільськогосподарської техніки призводить до руйнування структури й погіршення якостей ґрунту; забруднення ґрунту в результаті застосування великої кількості добрив (пестицидів) знижує здатність бактерій розкладати органічний матеріал ґрунту й виробляти необхідні рослинам живильні речовини;

·        · забруднення водойм небезпечними забруднювачами промислового походження (важкими металами: кадмієм, свинцем і цинком, які потрапляють у водойми зі стічними водами). Інше серйозне джерело забруднення прісних вод — кислотні дощі, спричинені транспортно-промисловими викидами.

Енергетична проблема відображає завдання надійного забезпечення людства паливом. Обмеженість ресурсів і їх вичерпуваність ставить людство перед необхідністю твердої економії енергії, використання нових енергозберігаючих технологій. Можна виділити низку загальних тенденцій і особливостей у розвитку енергетики світу в сторіччі, що почалося. У XXI ст. неминучим є значне зростання світового споживання енергії, у першу чергу в країнах, що розвиваються. У промислово розвинених країнах енергоспоживання може стабілізуватися приблизно на сучасному рівні або навіть знизитися до кінця століття. За найнижчим прогнозом, світове споживання енергії може скласти в 2050 р. 350 млн ТДж/рік, у 2100 р.— 450 млн ТДж/рік (при сучасному споживанні близько 200 млн ТДж/рік). Людство достатньою мірою забезпечене енергетичними ресурсами на XXI ст., але подорожчання енергії є неминучим. Щорічні витрати на світову енергетику зростуть у 2,5-3 рази до середини століття й у 4-6 разів до кінця його порівняно з 1990 р. Середня вартість одиниці кінцевої енергії збільшиться відповідно на 20-30 і 40-80 % (збільшення цін на паливо й енергію може бути ще значнішим).

Немає підстав очікувати, що темпи виробництва й споживання енергії в найближчій перспективі істотно зміняться, тому важливо одержати відповіді на такі запитання:

· який вплив на біосферу й окремі її елементи чинять основні види сучасної (теплової, водної, атомної) енергетики і як змінюватиметься співвідношення цих видів в енергетичному балансі в найближчій перспективі;

· чи можна зменшити негативний вплив на середовище сучасних (традиційних) методів одержання й використання енергії;

· які можливості виробництва енергії за рахунок альтернативних (нетрадиційних) ресурсів, таких як сонячна, вітрова енергії тощо.

Шляхи подолання екологічних програм

А. Шляхи розв’язання демографічної проблеми:

1. певна демографічна політика планування родини. Метою розв’язання демографічної проблеми ООН прийняла «Всесвітній план дій у галузі народонаселення». Програма планування родини може сприяти поліпшенню відтворення населення. Але однієї демографічної політики недостатньо;

2. зміна економічних і соціальних умов життя — це головний шлях розв’язання демографічної проблеми. До рішучого повороту можуть привести лише найсерйозніші соціальні перетворення. Про це свідчить сам перелік країн, які, ведучи контроль народжуваності, не обмежилися цим і пішли на величезні витрати, підняли життєвий рівень, поліпшили соціальну обстановку й досягли помітного зниження зростання кількості населення,— КНР, Індонезія, Південна Корея, Таїланд. У 60-80-х pp. XX ст. народжуваність там скоротилася на 25-60 %.

Б. Шляхи розв’язання екологічних проблем:

1. ефективне очищення промислових і міських стічних вод для збереження чистоти джерел водопостачання;

2. обмеження несанкціонованого викидання сміття;

3. обмеження викидів в атмосферу вуглекислого газу (парниковий ефект), сірчистого газу (кислотні дощі), нітроген оксиду (озонові діри);

4. створення заповідників, заказників і національних парків із метою збереження природних комплексів, видів тварин і рослин;

5. обмеження вилову риби, полювання з метою збереження певних видів.

Швеція — одна з небагатьох високорозвинених країн світу, що зуміли скоротити викиди в атмосферу карбон двооксиду. У період з 1990 по 2006 р. вони зменшили« майже на 9 %, хоча обсяг економіки за той самий період зріс на 44 %. Важливим фактором стала та обставина, що нафта більше не використовується з метою опалення в колишніх масштабах. У системах централізованого теплопостачання її значною мірою замінили різні види біопалива. Порівняно з 1990 р. скорочення є досить значним: того року викиди карбон двооксиду в атмосферу Швеції склали 80 тис.т, а за даними 2006 р. цей показник був лише не набагато більшим — 51,5 тис.т.

В. Шляхи розв’язання енергетичних проблем:

1. використання альтернативних видів енергії (енергія Сонця, вітру, термальних вод та інших джерел), які належать до невичерпних і екологічно чистих;

2. збільшення частки атомної енергетики при дотриманні правил експлуатації АЕС;

3. використання енергозберігаючих технологій (зменшення металоємності продукції, збільшення тривалості життя виробів);

4. перехід на наукомісткі технології, пов’язані з використанням комп’ютерних та інших слабкострумових пристроїв;

5. економія енергії в побуті й на виробництві за рахунок удосконалювання ізоляційних властивостей будинків, контролю витрати електроенергії тощо

 Техногенні проблеми в суспільстві

За катастрофами штучного походження міцно закріпився термін «техногенні катастрофи» (від гр. techne — майстерність, genes — породжений) — тобто катастрофи, спричинені виробничою діяльністю. Техногенні катастрофи з’явилися відразу після того, як людина стала винаходити нові технології. Подібні події — неминуча сплата за технологічний прогрес. Наслідками техногенних катастроф (Industrial disaster) є масова загибель людей або екологічна катастрофа.

Основні види техногенних катастроф

1. Екологічні катастрофи.

Причини: зневажання заходами безпеки, недбалість персоналу підприємств, політичні й адміністративні амбіції, жадібність, бездумне прагнення до економії засобів і дезінформації або повного утаювання відомостей про катастрофу.

2. Авіакатастрофи.

Причини: помилки й прорахунки людей, зневажання заходами безпеки, недбалість персоналу, несприятливі погодні умови.

3. Вибухи.

Причини: помилки й прорахунки людей, присутність отруйних і горючих газів, надлишок вибухонебезпечного пилу, зберігання старих боєприпасів, перевантаження судна, терористичні акти.

4. Залізничні катастрофи

Причини: помилки й прорахунки людей, несправні й перевантажені потяги.

5. Катастрофи на воді.

Причини: помилки й прорахунки людей, вибух, пожежа.

6. Ядерні аварії.

Причини: помилки й прорахунки людей, відмови в роботі обладнання, вибух, пожежа.

26 квітня 1986 р. відбулася найстрашніша в історії людства аварія на Чорнобильській АЕС (Україна, СРСР). У результаті вибуху четвертого реактора в атмосферу було викинуто кілька мільйонів кубічних метрів радіоактивних газів, що в багато разів перевищило викид від ядерних вибухів над Хіросімою й Нагасакі. Вітри рознесли радіоактивні речовини по всій Європі. Із зони радіусом ЗО км від реактора, що вибухнув, була проведена повна евакуація жителів. Проживання в ній заборонено. Мине багато років, перш ніж буде пізнаний і осмислений весь жах чорнобильської катастрофи, її страшні наслідки для людства.

Кожна техногенна катастрофа по-своєму унікальна. Однак є й загальні причини, які стоять за нещастями цього роду. Американський дослідник Jli Девіс, автор довідника «Рукотворні катастрофи», перелічує їх у такому порядку: Дурість, Недбалість і Корисливість. На думку Девіса, так званий «людський фактор» техногенних катастроф практично цілком зводиться саме до таких обставин: недбалість обслуговуючого персоналу, політичні й адміністративні амбіції, жадібність, бездумне прагнення до економії коштів і до дезінформації або повного утаювання відомостей про катастрофу.

Чи можна запобігти техногенним катастрофам і мінімізувати їхні наслідки?

- насамперед це високий освітній рівень населення і його активна громадянська позиція. Чим відповідальніше і професіональніше жителі тієї або іншої країни ставляться до своїх робочих обов’язків і чим пильніше їх контролює суспільство, тим нижча ймовірність техногенної катастрофи;

- величезну роль відіграє підготовленість приватних компаній і державних структур до дій за екстремальних умов.

 Дані ООН свідчать, що техногенні катастрофи посідають трете місце серед усіх видів стихійних лих за числом загиблих. На першому місці — гідрометеорологічні катастрофи (повені й цунамі), на другому — геологічні (землетруси).

 «Найдорожчою» техногенною катастрофою в історії людства за приблизними підрахунками є аварія на Чорнобильській АЕС. У цілому, тільки на часткову ліквідацію її наслідків витрачено близько двохсот мільярдів доларів США.

Ергономіка в структурі перетворювальної діяльності

Методи ергономічних досліджень:

·                                                    соматографія;

·                                                    експериментальні (макетні) методи (метод плоских манекенів тіла, метод накладення на креслення проектованих місць схем, робочих зон);

·                                                    складання професіограм трудової діяльності

Соматографія — метод схематичного зображення людського тіла в технічній або іншій документації у зв'язку з проблемами вибору співвідношень між пропорціями людської фігури, формою й розмірами робочого місця. За допомогою схематичного зображення можна перевірити:

•    співвідношення пропорцій людської фігури, розмірів і форми робочого місця;

•    досяжність органів керування і зручність їх розміщення;

•    оптимальні й максимальні межі зони досяжності кінцівок;

•    огляд із робочого місця й умови зорового сприйняття, наприклад, при спостереженні за об'єктом спостереження (індикаторами) тощо;

•    зручність форми робочого місця, простору для маніпулювання, сидіння, пульта тощо;

•    зручність підходу до робочого місця або відходу з його, оптимальні розміри проходів, комунікацій.

При цьому використовуються норми й прийоми технічного креслення й нарисної геометрії.

Недолік методу: велика трудомісткість. Це утрудняє ефективне використання класичної соматографії.

Експериментальні (макетні) методи засновані на застосуванні макетування проектованого обладнання в різному масштабі з точним дотриманням справжніх пропорцій. При цьому використовуються антропоманекени. В основі манекенів лежить кісткова система людини, на якій визначені центри окружностей — суглоби, а контури фігури утворюють дотичні до цих окружностей. Малюнок завершують простим підмалюванням кистей і стоп. Манекени почені шарнірами в місцях розташування суглобів, що дозволяють надавати фігурам необхідних положень, які займає людина при виконанні різних робіт. Такі манекени зазвичай виготовляються в натуральну величину, а також у масштабах 1 : 5; 1 : 10 і розміщуються на кресленнях, макетах відповідних робочих місць, виконаних у тому самому масштабі. Габарити манекенів мають відповідати не тільки середнім, але й граничним антропометричним розмірам.

Методи з використанням манекенів дозволяють розв'язувати низку завдань:

•    погоджувати складноструктурні конструкції обладнання між собою;

•    досягати загальної та детальної пропорціональності обладнання розмірам людини;

•    випробовувати ще проектоване обладнання на зручність роботи з ним;

•    відпрацьовувати просторові параметри робочого місця.

 Переваги методу: менш трудомісткий, методика використання манекенів досить проста.

Професіограма

Особливе значення має ергономічний аналіз трудової діяльності, у ході якого складається її характеристика — професіограма. Використовуються два методи одержання вихідної інформації, необхідної для складання професіограми:

описове професіографування, що включає:

•    аналіз технічної й експлуатаційної документації;

•    ергономічне й інженерно-психологічне обстеження обладнання, порівняння результатів обстеження з нормативними документами з ергономіки;

•    спостереження за ходом робочого процесу й поводженням людини;

•    бесіду з працюючою людиною;

•    самозвіт людини в процесі діяльності;

•    анкетування й експертну оцінку;

•    хронометраж складових робочого процесу, що чітко визначаються;

•    кількісну оцінку ефективності діяльності;

інструментальне професіографування, що включає:

•    вимірювання показників факторів середовища (мікроклімат приміщення: температура, вологість, забруднення повітря й т. ін.);

•    реєстрацію й наступний аналіз помилок. Збирання й аналіз даних про помилкові дії людини є одним із важливих шляхів аналізу й одержання оцінки ергономічних характеристик системи «людина — техніка»;

•    об'єктивну реєстрацію енергетичних витрат і функціонального стану організму працюючої людини. Із цією метою використовується комплекс медико-біологічних показників: частота пульсу, кров'яний тиск, частота дихання тощо;

•    об'єктивну реєстрацію й вимірювання складових робочого процесу, що за звичайних умов важко розрізнити (напрямок і перемикання уваги, оперування органами керування й ін.). Для реєстрації цих складових використовуються кіновідеозйомка (наприклад, фіксується напрямок погляду оператора, рухи рук тощо), магнітофонна реєстрація мовних повідомлень. Такі засоби реєстрації використовуються безпо­середньо в процесі діяльності, а параметри, що реєструються, співвідносяться із хронограмою трудового процесу;  об'єктивну реєстрацію й вимірювання показників фізіологічних систем людини, що забезпечують процеси виявлення сигналів, виділення важливих ознак, інформаційного пошуку, оперування вихідними даними для прийняття розв'язань, а також виконавчі (рухові або мовні) дії. Учитель підбиває підсумки роботи груп.

2. Ергономіка робочого місця

Ергономічність меблів — це відповідність розмірів і форми меблів анатомічно правильному положенню хребта, рук, ніг та інших систем людського організму, у результаті чого стомлюваність людини на робочому місці зводиться до мінімуму.

Сучасна робота здебільшого пов'язана з постійним сидінням перед екраном комп'ютера. У результаті тривалої сидячої роботи з'являється безліч проблем зі здоров'ям: сутулість, деформація хребта, хронічний біль у руках, хронічне розтягання сухожиль кистей рук, погіршення зору тощо.

«Мікрофон»

— Якими є ергономічні вимоги до організації робочого місця при роботі на комп'ютері?

Ось що радять фахівці з ергономіки для оптимізації робочого місця:

• ергономічними вважаються напівкруглі, а не прямокутні столи, які дозволяють сполучати різні види діяльності, наприклад: роботу з паперами й комп'ютерною роботою; простір під стільницею має становити не менше 74 см, тоді забезпечуватиметься необхідний простір для ніг; клавіатура має розташовуватися за 10-15 см від краю стола (залежно від довжини ліктя) — у такому випадку навантаження припадатиме не на кисть, а на більш «м'ясисту» частину ліктя; глибина комп'ютерного стола має бути такою, щоб повністю покласти лікті на стіл, при цьому відсунувши клавіатуру до монітора;

•               ергономічне офісне крісло регулюється за висотою, за допомогою спеціальної форми спинки поперек підтримується в правильному положенні, має підголівник, що розташовується під певним, регульованим кутом, у результаті голова займає правильне положення; крісло має механізм хитання, що забезпечує фіксацію різних кутів нахилу спинки й сидіння щодо площини підлоги, у результаті можна відкинутися в кріслі й відпочити. Крісло має регульовані за висотою підлокітники (найкращою є ергономічність крісел, у яких наявні до десяти різних регулювань сидіння, спинки й підлокітників). Використовуються ергономічні матеріали (у сидіннях офісних крісел застосовують медичний гель, підлокітники нового покоління одночасно й тверді, і м'які);

•               монітор має розташовуватися на відстані 60-70 см від очей (відстань витягнутої руки); виберіть монітор, який можна нахиляти, обертати і який має настроювання контрастності та яскравості зображення; нахиліть монітор трохи від себе (верхня частина екрана має бути трохи далі від очей, ніж нижня). Це зменшить навантаження на очі й навчить вас правильно тримати шию (застосування рідкокристалічних моніторів значно зменшує стомлюваність очей і, до того ж, істотно заощаджує робочий простір); не забувайте регулярно стирати пил з екрана монітора;

•               освітленість робочого простору має бути такою, щоб на екран не падали відбитки й відблиски; крім загального світла в кімнаті, на столі має розміщуватися спеціальна робоча лампа (при роботі з документами); освітлення над робочим столом найкраще розташовувати так, щоб воно було ліворуч і трохи зверху;

•               намагайтеся, щоб ті предмети, якими ви часто користуєтеся, були на відстані витягнутої руки. Якщо ви щось передруковуєте з аркуша, розташуйте матеріали так, щоб уникати частих рухів головою, шиєю або очима.

Більша частина цих вимог поширюється й на звичайне робоче місце учня (у школі або вдома).

Особиста ергономіка

У результаті тривалої сидячої роботи з'являється безліч про­блем зі здоров'ям: сутулість, деформація хребта, хронічний біль у руках, хронічне розтягання сухожиль кистей рук, погіршення зору, уповільнення кровообігу в ногах, «затікання рук і шиї» тощо. Лише ви особисто можете подбати про своє здоров'я. Особиста ергономіка під час роботи на комп'ютері:

Щогодини роботи на комп'ютері робіть перерву на 15 хв для відпочинку очей. Запам'ятайте два чарівних слова: відпочинок і розслаблення:

а) відпочинок: найпростіший спосіб дати очам відпочити — закрити їх і подумки уявити щось приємне. Зазвичай ми робимо це інстинктивно. Постарайтеся також частіше бли­мати очима, щоб вони не були сухими;

б) розслаблення: причина багатьох недоліків зору — мимо­вільне напруження; ось чому розслаблені очі — запорука загального заспокоєння й позитивного настрою. Крім м'язів вік, поглядом керують сховані м'язи очних яблук. Можна навчитися розслаблювати ті й інші. Під час відпо­чинку обертайте очі справа наліво, зверху вниз, по колу, подивіться у вікно, переводячи погляд із ближніх предме­тів на далекі. Після вправ бажано встати й просто походити кілька хвилин, адже одноманітна поза є стомлюючою для очей, шиї й спини.

Через кожні дві-три години роботи за столом вставайте, тро­хи пройдіться, якщо є можливість — виконайте невеликі гімнастичні вправи, потягніться, зробіть нахили тулубом назад, праворуч — ліворуч. Пам'ятайте, що кілька хвилин відпочинку не віднімають ваш час, а підвищують працездатність і подовжують активний стан. Перериваючи свою роботу короткими паузами, ви зробите набагато більше, ніж якщо працюватимете весь день, без перерв.

Один раз на годину виконайте під столом невеликі вправи для ступень ніг: підніміть ступні на носочки, опустіть на п'яти, потім напружте ноги й розслабте, і робіть так кілька разів (для кращого кровообігу в ногах).

Один раз на дві години виконайте вправи для м'язів шиї: нахиляйте голову назад, праворуч — ліворуч, робіть обертання головою в один бік, потім — в інший (для кращого кровообігу в судинах голови).

Регулярно провітрюйте приміщення за будь-якої погоди — недолік кисню призводить до кисневого голодування головного мозку й передчасної утоми.

Розташовуйте в приміщенні зелені рослини, які очищають повітря, насичують його киснем, сприяють більш комфортній обстановці.

Упродовж роботи пийте більше рідини (трав'яний чай, мінеральну воду з лимоном, чай із шипшини). Включайте у свій раціон харчування більше фруктів і овочів (різних салатів, морквяного соку, тушкованої й тертої моркви), у випадку перекусів між основними прийомами їжі віддавайте перевагу горіхам, фруктам, йогуртам.